Новини
Що розкажуть «Собакоїди» українському читачеві?
06.10.2017

5 цікавинок книжки Карла-Маркуса Ґауса

Карл-Маркус Ґаус, автор понад 20 книжок, є одним із найвідоміших сучасних австрійських журналістів — майстрів літературного репортажу. Пише на близькі українцям теми: про Європу, про історії народів і національних меншин. Осмислює багатоликого громадянина Європейського Союзу, намагається вловити й описати його ідентичність. Українською видано три книжки Ґауса: «Зникомі європейці», «Європейська абетка» і «Собакоїди та інші люди». Ця третя спершу інтригує неочевидною назвою, яка, однак, цілком прояснюється вже з перших розділів. Про що оповідають «Собакоїди»? Пропонуємо п’ять пояснень (у Ґауса їх значно більше, будьте певні).

«Собакоїди та інші люди» книжка про європейців.

Ґаус пише про свої зустрічі зі словацькими ромами напередодні того, як 1 травня 2004 року вони стали громадянами Європейського Союзу — разом із словаками, русинами та рештою співвітчизників.

Словаччина, прагнучи вступу в Європейський Союз, водночас нажила з Україною зовнішній кордон ЄС. І за те, що цей кордон буде нездоланним для бідоти з величезної периферійної зони — України, що, як відомо, сягає ген Далекого Сходу, — Словаччина мусила ручатися перед Європейським Союзом. […] …однак для русинів Євросоюз віщував не лише усунення кордонів, а й зведення нового кордону, для них загрозливого. Словаки ставали багатшими в обмін на Європу, русини — біднішими в обмін на Україну.

«Собакоїди та інші люди» книжка про сучасне гетто.

Ґаус проводить читача крізь закриті від зовнішнього світу міські нетрі. Автор відвідує місцину, куди в Словаччині не прийнято зазирати, — Лунік ІХ, багатотисячне ромське поселення в східній частині Кошице. Від центру міста до Луніка — лише 10 хвилин їзди, але складно знайти словака, який бував там бодай раз.

Це привід обурюватись, але обурення нічого не змінить: гетто лишається невидимим, навіть якщо проїжджати повз нього щодня; гетто оточене незримою стіною, що розділяє світи. За стіною живуть інші люди, яких деякі особи, загалом нібито цивілізовані, відверто й неприховано не визнають за повноцінних людей. «Ти бачиш, як здалеку наближається людина, — сказав один чоловік, доти винятково люб’язний зі мною, — а коли підходить ближче, ти бачиш, що це всього лише циган».

«Собакоїди та інші люди» книжка про розділеність спільноти.

Роми з поселень, із якими знайомить читача Ґаус, у своїй відмежованості, здається, протистоять цілому світу. Однак і всередині спільноти не завжди панує єднання: тут є свої мільйонери й боргові раби, тут є одвічні — та чи довічні? — внутрішні кордони між кастами.

Роми є найвищою кастою: «ром», як відомо, означає «людина». До середньої касти, як пояснила Марі, належать «цигани» — в цій назві відлунює напівзневажливе-напівсхвальне позначення шахраїв і злодіїв. Роми й цигани зазвичай відрізняються та відмежовуються одне від одного, але підтримують повсякденне спілкування. Іноді циганки одружуються з ромами, тобто межа між двома кастами є здоланною. До найнижчої касти, подібної на касту «недоторканих» в Індії, відносять «деґезі».

«Собакоїди та інші люди» книжка про зміни.

Автор не лише змальовує картину сьогоденного ромського життя, а й розглядає історичні та культурні передумови нинішньої ситуації, за якої сучасній ромській спільноті вкрай складно самій собі зарадити, і знайомиться з людьми й організаціями, які всіляко їй допомагають, і намагається зазирнути в майбутнє.

Традиційно чоловік є головою ромської родини, чисельність якої — його гордість. Але нічого більшого запропонувати рідним ром не в змозі: професії, якими заробляв на життя, просто зникли, і часто він уже й не пригадає навичок свого ремесла, докотившись до того, що не здатен полагодити хатчину, в якій живе. Його роль у родині тримається на вже остаточно зруйнованій традиції, на спогадах про кращі часи — ніколи не добрі, та принаймні ліпші за сьогодення. Ром став патріархом, чиєї влади вже ніщо не підтверджує — крім того, що колись вона була.

«Собакоїди та інші люди» книжка літературного репортажу.

А ця очевидна фраза означає, що Карл-Маркус Ґаус описує людей, яких зустрічає в ромських спільнотах Луніка-ІХ і Свіньї та поза ними, культури, які відкриває для себе й для читачів, ситуації, чиїм свідком стає, і місцини, де все це відбувається, з дослідницьким розумінням, літературною вправністю та репортерською спостережливістю. Однак не завжди він зберігає дистанцію: часом гнівно й обурено, а часом іронічно чи самоіронічно коментує описуване.

Толерантність буде, коли навчимося приймати, що інші живуть інакше, ніж ми, і мають на це право. Раптом я збагнув, що було б цинічним вимагати такої толерантності від словаків, адже я сам з найменшого приводу не спромагався на таку толерантність у своїй упорядкованій Австрії. Прочитавши ще вдома, що 95 % словаків не хочуть сусідувати з ромами, я потрактував це як расизм. Водночас я хотів би, щоб япі з будинку навпроти не зміг більше сплачувати оренду за свої розкішні апартаменти й переїхав звідти, хоча його нестерпність була радше ідеологічною, ніж реальною.

Головне фото Людмили Смоляр

Останні новини