Новини
«Привид наступної революції асоціюється з великим насиллям»
19.09.2017

На Форумі видавців дискутували про те, чи матиме продовження череда українських революцій і чи доведеться писати продовження «Вбити дракона».

Книжка польської репортажистки Катажини Квятковської-Москалевич «Вбити дракона. Українські революції» вийшла у видавництві «Човен» навесні 2017 року. Критики називають її промовистим документом історії України між двома революціями – 2004 та 2013-14 років. На Форумі видавців Катажина разом із двома львів’янами – підприємцем і громадським діячем Ярославом Рущишиним, який протистояв пізньорадянському та кучмівському режимам, і Юрієм Яценком, який брав участь у Революції гідності та був незаконно ув’язнений у Росії – розмірковувала про те, чи рухаємося ми до правової держави. Й чи доведеться писати продовження «Вбити дракона» за 10 років – про наступну революцію.

Катажина Квятковська-Москалевич, письменниця, репортажистка:

Поки що зарано відповідати на запитання, чи вдалось українцям змінитися після Майдану. Однак є речі, які Україні вже вдалися, і це мене тішить. Я спостерігала за скандалом із незаконним перетином кордону, й бачила, як реагували люди: вони сприймають кордон як один із символів держави, який є недоторканним і святим. Символи повертаються. Якщо під час подій Майдану українці втікали від держави, то зараз тенденція змінюється. Громадянська свідомість знову зростає. Але мене непокоїть, що знизився рівень життя, адже саме бідність породила чимало українських проблем.

Нещодавно я розмовляла з активісткою харківського Майдану. Коли я запитала, чому досі не знайшли винних у замаху на міського голову Харкова Геннадія Кернеса, вона відповіла, що це не дивно, адже вбивство – замовне. Ба, більше, подейкують, що замовником був Арсен Аваков. Мене здивувало, яким спокійним тоном вона це казала, адже Аваков – це Міністр внутрішніх справ України! А відбувається це все після Революції гідності!

Мене непокоїть, що в Україні досі не сформована політична еліта. А ситуація загалом дуже нагадує період після Помаранчевої революції: є відчуття глибокої прірви між суспільством і політичною елітою. Суспільство уявляє цю еліту як окрему касту, якій дозволено все. Революція гідності була для того, щоб цю прірву закопати.

Я працюю з минулим: фіксую пам’ять своїх героїв, тобто відповідаю на питання «як це запам’ятали вони?». Я не вмію передбачати майбутнє, але знаю, що говорять про нього люди. Про можливість іще однієї революції я вперше почула 2014 року. Хтось сказав, що наступна революція розпочнеться з того, що хтось кине гранату в залу засідань Верховної Ради. Хоч із ким я говорила про можливість іще одного Майдану, привид наступної революції завжди був пов’язаний із насиллям, пролиттям крові.

Юрій Яценко, колишній в’язень Росії, радник Міністра закордонних справ:

Революція гідності почалась без політиків – це була громадянська акція на підтримку євроінтеграції. Добре, що згодом політики підключились, адже без політичного впливу неможливо проводити кардинальні зміни в державі. Та, як людина скептична, я не очікував перемоги Майдану, хоч і був його активістом. Янукович мав забагато влади й ресурсів, він зумів домовитись із міжнародною спільнотою, і з українською опозицією. Те, що люди сказали «ні» і їх не змогли розігнати, я сприймаю як диво громадянської свідомості та Божої допомоги. Таке ж диво сталося в моєму житті, коли я вже не сподівався звільнитись із російського ув’язнення.

Російська агресія не лише збройна, вона гібридна. Люди, які віддавна працюють на Росію, залишаються в більшості органів влади та не втратили своїх статків. У слушний момент вони можуть використати цей ресурс, аби розбавити й без того не цілком проукраїнську і проєвропейську владу. Тоді попередній режим може відновитись із іще гіршими наслідками, адже наша влада робить багато помилок і часто списує свої гріхи на війну. Питання в людях, які готові працювати для держави і для свого майбутнього, які не лінуватимуться перевіряти владу, контролювати її, вибрати свою нішу і в ній працювати.

Ярослав Рущишин, підприємець, учасник Революції на граніті:

Я не хочу ще однієї революції, не хочу, щоб мій син мусив виходити на Майдан. Це насправді залежить від нас: наскільки ми побудуємо зв’язки в суспільстві, наблизимо його до держави й захочемо бути її власниками. Зараз працює принцип «державо, дай!», але тим, що вона дає, не хочеться хвалитися. Нещодавно я чув по радіо запитання: хто відповідатиме за те, що в людей низькі зарплати? Але ж люди самі за це відповідають!

Те, що відбувалося в Україні, я називаю не революціями, а ароморфозом. Це явище в біології, коли організм під впливом нових обставин набуває нових властивостей. Перша, студентська Революція на граніті була спрямована на незалежність. Під час Помаранчевої ми зафіксували свободу слова. А під час останньої люди зрозуміли, що гідність не продається. Я оптиміст і бачу рух до кращого: суспільство скоро перестане бути ворогом держави і навпаки, а люди вже починають відповідати за своє життя. Соціологи з’ясували, що в посттоталітарних суспільствах після того, як вони лібералізуються, корупція спершу зашкалює, а спадає на 39-й рік. Ось вам і біблійні сорок років блукань пустелею.

Олена Семенюк

Останні новини