Новини
«Вбити дракона»: політичний трилер про Україну без політики
19.04.2017

Книга Катажини Квятковської-Москалевич «Вбити дракона. Українські революції» (Katarzyna Kwiatkowska-Moskalewicz, «Zabić smoka. Ukraińskie rewolucje», wyd. Czarne 2016) нагадує про знані польським читачам та телеглядачам події — Помаранчеву революцію, прихід до влади Януковича, Євромайдан. Однак цим разом про зміни в українській політиці розповідають не депутати чи експерти — вони описані крізь призму життєписів звичайних мешканців країни.

Словосполучення «вбити дракона» є добре знаним українській аудиторії, комусь завдяки п’єсі-притчі Євгена Шварца «Дракон», комусь — завдяки блискучій екранізації Марка Захарова. Дракон, якого грає Олег Янковський, пояснює Ланцелоту у виконанні Олександра Абдулова: той, хто вб’є дракона, сам ним стане! Тиран натякає на пасивних та переляканих громадян, які скаржаться на його правління, проте світоглядно не готові до інших буднів, ніж правління «сильної руки». Абдулов наприкінці стрічки закликає кожного вбити дракона в собі. Чи дослухаються городяни до його заклику — залишається невідомим.

У книзі Катажини Квятковської-Москалевич «Вбити дракона. Українські революції» сумнозвісного тирана намагається вбити українське суспільство, вигнавши корумповану владу, змінивши щось у собі та найближчому оточенні.

Про політичні зміни в Україні та українське громадянське суспільство останніми роками у Польщі були написані кілька книжок. Місцеві автори оповіли історію злету та падіння «сім’ї» Януковича, показали джерела Євромайдану та реконструювали початок російської агресії у 2014 р. Текст К. Квятковської-Москалевич у цій серії посідає особливе місце, адже був написаний «зсередини», зі слів не тих, хто бачив та аналізував, а тих хто відчув та пережив. Із книги польський читач дізнається про політичні перетворення в Україні в період від Помаранчевої революції до війни на Донбасі завдяки історіям протистояння одеського підприємця з локальною владою, викриття міліцейського свавілля у Врадіївці, загарбання депутатом помешкань у центрі Києва, розвитку проросійських організацій у Криму, молодих членів «Правого сектора», які поїхали захищати батьківщину до Слов’янська від терористів Гіркіна.

Хроніка подій на Майдані, Банковій чи біля Верховної Ради є тлом описаних польською журналісткою сюжетів. Справжня дія розгортається не там. Центральні вулиці Києва, які традиційно фільмують закордонні кореспонденти, це лише гримерка в театрі, і то для другопланових акторів. Сцена ж знаходиться в залах судів, де продажні «служителі Феміди» позбавляють українців права на справедливий суд. У міліцейських відділках, де звірі в формі закатовують часто абсолютно невинних підозрюваних. У луганському моргу, де персонал з метою підзаробити продає органи померлих на Захід, — небіжчики не цікавили державу та суспільство за життя, а так хоч послужать європейським багатіям! Сцена між миколаївськими будинками-коробками з бетону, де жорстока спроба вбивства Оксани Макар провокує в людях не стільки співчуття, скільки бажання лінчу та претензії до родини потерпілої дівчини. Поки з гримерки лунають гасла «євроінтеграція», «права людини», «реформи», «гідність», герої «Вбити дракона» намагаються вижити в системі, де той, хто має гроші, — має владу, а той, хто має владу, — має все.

Фактично, книга Катажини Квятковської-Москалевич — це нарис про те, як відсутність справжньої демократії та справедливості в державі деморалізує суспільство. Позбавляє довіри не тільки до інститутів, але серед людей один до одного. Але в атмосфері розпачу є промінь надії — це український гумор. Саркастичне ставлення до влади та вміння посміятися над собою. Вміння знову вставати на ноги й дивитися в майбутнє. Як несправедливо звинувачений хлопець, який після років у СІЗО стає захисником прав людини. Або як «партизан демократії», котрий працює на регіоналів, бо розчарувався у Помаранчевому майдані, але збирає кошти на проект лекцій для молоді про те, як виглядає політика в дійсно демократичних країнах.

Для українського читача ця книга, мабуть, є і мусить бути емоційно некомфортною. Там немає сенсацій — зрештою, чимало поданих у тексті історій були описані в українській пресі, але є портрет безодні, в яку скотилося українське суспільство. «Вбити дракона» змушує задавати собі запитання: а де я був, коли затриманих катували у в’язниці, чи не знизував з несмаком плечима, коли в когось в центрі Києва забирали помешкання, — мовляв, якщо там жив, то вже злодій; чому не допоміг жінкам, які через зроблений колись неправильний вибір виявляються до смерті приречені на прокляте коло з наркотиків та проституції?

Цей текст для українців може стати доброю нагодою, аби поглянути на себе у дзеркало: іспит на виконання своїх обов’язків повалює не тільки уряд, а й суспільство. До того як на Майдані загинула Небесна сотня, в Україні були зламані долі тисяч людей, а відповіддю громадян було не дієве обурення, а запобігливе мовчання, аби чогось на себе не накликати. До речі, в книзі К. Квятковської-Москалевич немає мовного питання, немає поділу України на проросійську та проєвропейську, немає «ми» і «вони». Є українське суспільство, яке страждає через корумповану владу та брак взаємної довіри так само і на Сході, і на Заході. І натяк — українців має об’єднати боротьба за справедливість, без якої немає свободи, а не партійні барви. Дракон мусить померти назавжди. Але спершу кожен має вбити його в собі.

Олена БАБАКОВА, naszwybir.pl

Останні новини
0
Кошик
  • No products in the cart.